Архітектурні стилі середньовіччя

Романський стиль

Романський стиль зародився в архітектурі епохи династії Каролінгів, у період правління Карла Великого, при будівництві церков і палаців (близько 800 р.). Але оскільки римська цивілізація занепала внаслідок великого переселення народів через напад кочівників, то розвиток ремесла і мистецтва майже припинився. Хоча даний стиль і панував в Європі майже 400 років, проте назву романського одержав тільки на початку XIX ст. завдяки його окремим римським елементам. Фактично римське мистецтво збагачувалось не тільки римськими елементами, а й використовувало форми античних, ранньохристиянських, східних і, в першу чергу, візантійських елементів, а також елементів із мистецтва варварських народів німецьких і північних). Внаслідок цих багаточисленних впливів у різних частинах Європи, незалежно одна від одної, виник перший обширний інтернаціональний стиль, що відрізнявся в різних країнах своїми особливостями. Наприклад, у південних провінціях Франції романський стиль виник на базі прекрасних пам'ятників римської культури. Англійці спочатку називали його англосаксонським мистецтвом, а після норманського завоювання - норманським стилем. У Норвегії іще до сьогодні є стародавні дерев'яні церкви, які прикрашені скульптурними зображеннями драконів, дерев'яні косяки, ба­гата різьба, меблі зі складним орнаментом, які дуже подібні до північного стилю

Основною ознакою романської архітектури є обороноздатність, тому для неї характерні важкі, закриті масивні форми незалежно від їх застосування (церква, монастир, замок). Із базиліки раннього християнства виник романський стиль церкви зі зведеними перекриттями і маленькими півкруглими вікнами, темпі, без прикрас внутрішні форми приміщення переконливо говорять про могутність церкви. Вплив римських традицій стає слабкішим, а архітектурні елементи - колони, капітелі, карнизи - набирають інших пропорцій.

. Візантійське мистецтво

Ідеалом епохи був вчений-книжник, навіть імператор був вченим. Завдяки сусід­ству Візантії з Азією римська культура, збагатившись східним впли­вом, породила нову культуру.

Нова релігія при створенні християнських церков використовувала план античної базиліки, яка служила в дохристиянському світі будинком суду і біржі.

Архітектурні форми і декоративні мотиви спочатку продовжу­вались в римських традиціях. Раннє християнське візантійське меб­леве мистецтво було продовженням пізнього римського, на основі якого формувались меблі християнського середньовіччя. Проте внутрішнє оформлення церков, їх скульптурне багатство, характер­не для староримської архітектури, було замінене багатством фарб і блиском золота, а місце фресок зайняла мозаїка. Однак форми цих зображень були дуже по-східному роздрібнені і часто навіть дефор­мовані, що притуплювало виразність форм.

Мавританський стиль ісламу

Магометанська віра в VII ст., об'єднавши роздрібнені арабські племена, створила могутню націю, яка розширила свої завоювання аж до Піренейського півострова. Завойовуючи різні народи (Візантії, Єгипту, Персії і Риму), іслам використав елементи їх культури і на цій основі створив нове мистецтво, яке широко розповсюдив. Цей своєрідний стиль християни назвали стилем сарацинів. Оскільки магометанська віра забороняла зображення живих істот, то оздоблен ня поверхонь забезпечувалось фантазіями орнаментики. Тобто мав­ританський стиль став чисто декоративним мистецтвом, який в XIII- XIV ст. досяг свого найвищого розквіту в двох кінцевих пунктах величезної імперії - в Індії і Іспанії. Мавританські королі будівниц­твом своїх палаців Альгамбри в Гранаді і Альказара в Севільї ство­рили найвидатніші пам'ятники мистецтва ісламу.

Основними елементами архітектури є підковоподібні арки і своєрідні сталактитові форми зведень, які дістали назву мавритансь­ких. Стіни покривали акуратним орнаментом з використанням си­метричних і рослинних мотивів надзвичайної різновидності і склад­ної структури. Така стереотипна орнаментика виникла на базі арабського гирифта, перенасиченого різноманітними завитками. Вона спочатку застосовувалась на ліпних роботах, які прикрашали стіни, або на фаянсових плитах яскравих кольорів. Завдяки цьому стіни мали вигляд розкішних персидських килимів, які також часто вико­ристовували для прикрашення арабських помешкань.

Багатство Сходу, характерне розкішними палацами, прикрашени­ми килимами і портьєрами, вишитий одяг і скатертини мали знач­ний вплив на європейців, які знайомились з цим мистецтвом під час христових походів, що мало на них революціонізуючий вплив.

Молоді люди із знатних сімей часто приймали участь в хресто­вих походах тільки з пізнавальною метою, повертаючись додому з новими ідеями і предметами мистецтва. Вони були в захопленні не від застарілої візантійської, а живої арабо-мавританської культури.

У світовій культурі мавританський стиль мав значний вплив на протязі

багатьох століть. Прикладом неомавританського стилю в ек­стер'єрі і інтер'єрі може служити будинок кінотеатру «Уранія» в Будапешті. Вже у XIX ст. в період панування еклектизму, в модно­му неомавританському стилі оформлялись курильні і кавові кімнати в особняках європейської буржуазії.

Готичний стиль

Готичний стиль (готика) виник внаслідок хоч і повільного, але послідовного розвитку середньовічних суспільних відносин і мистец­тва, що достовірно відображало ті переміни, які сталися в Європі вза­галі і у Франції зокрема, де цей рух почався з Іль де Франс на півночі в 1200 р. і продовжувався до 1500 р. І хоча як його в епоху Ренесансу не висміювали, підкреслюючи дикість і не цивілізованість, він все одно увійшов в історію світової культури. Одночасно з Францією готика з'явилася в Бельгії і Швейцарії. У Німеччині цей стиль розвинувся тільки в XIII ст. і досяг повного розквіту в ХІУ-ХУ ст. В Італію готи­ка проникла значно пізніше і розповсюдилась завдяки монастирям домініканського ордена, які в той час почали бурхливо розвиватися.

Середньовічні міста будувались на малих площах, які оточували­ся стінами, що забезпечувало захист від нападу зовні. Вулички були вузькими і кривими, а будинки - вузькими і високими. На нижньо­му поверсі розміщувалися магазини і майстерні, а нагорі - житлові приміщення.

Розквіт міст у феодальному середньовіччі тісно пов'язаний з роз­витком торгівлі і ремесел.

І хоча панівним прошарком в містах були землевласники і торгівці, проте найчисленнішим прошарком населення були реміс­ники - кваліфіковані спеціалісти, члени професійних колективів - цехів. Цехові громади вже слідкують за якістю і кількість виготовле­них виробів. Спочатку зміна стилів відбувається на архітектурних формах при будівництві церков. Характерними елементами форми є бані, стрункі колони, стрілчасті зводи, які спрямовані вгору, подібні спису, у його формі відчувається східний вплив. У будинках знатних людей приймальні зали і кімнати для гостей пишно оформляються відповідно до архітектури кам'яних споруд.